Він публічно маловідомий в Україні, про нього майже немає інформації в Інтернеті, проте його тренінги отримують схвальні відгуки учасників та визнання міжнародної спільноти. Бавеш Пател – експерт зі стратегування мережевих організацій та з методик Open Space, Cynefin Framework, Human System Dynamics. Він працював у 30-ти країнах світу, зокрема із командами таких компаній, як: Шелл, Моторола, Дойче Банк, Основи свободи, Всесвітня організація охорони здоров’я, Корпус Миру США, ЮНІСЕФ та інші. У жовтні у співпраці з Інститутом лідерства та управління УКУ Бавеш провів дві навчальні програми «Керування складністю» та «Тренінг для тренерів». З акцентом на останньому тренінгу ми записали з ним інтерв’ю.

− Міжнародний тренер, фасилітатор, коуч і консультант. Ви професійно працюєте у всіх цих ролях. З чого все почалося?
− Я розпочинав як фасилітатор. Хоча, взагалі-то, не знав цього. Це було в Молдові. Група молдован мого віку мали громадську організацію. Під час наших зустрічей вони дивилися на мене як на людину із Заходу так, що я розумів, що мені варто це робити. Отож, я погодився спробувати. Я говорив: «Гаразд, маємо 5 пунктів, тож давайте їх почергово обговоримо». Коли я цим займався, то отримував хороші відгуки. Згодом дізнався, що існує така професія як «фасилітатор». Тож спочатку я навіть не знав, що це, а просто робив.

− Скільки років тому це було?
− 2000 року. Ми були маленькою групою друзів, що намагалися запровадити зміни в Молдові.

− Що зараз для Вас складніше: бути тренером, фасилітатором чи консультантом?
− Усе це просто.

− У якому розумінні «усе просто»?
− Моє «просто» полягає в тому, що після 18-ти років тренерства, фасилітації, коучингу та паралельного навчання у цих сферах мені стала дуже зрозумілою різниця між цими ділянками. Я розумію, що і коли краще застосувати.

− Що Ви можете порадити людині, яка щойно розпочала свою професійну діяльність в одній із цих ролей. Які навички мають бути найбільш важливими?
− Якщо Ви лише розпочинаєте – не поєднуйте ці ролі. Наприклад, якщо вивчаєте коучинг, займайтеся лише ним і станьте вправним у цьому. Якщо вирішили бути фасилітатором – вивчайте лише це і добре попрактикуйтеся. Спершу оволодійте цими навичками окремо, тоді зможете добре поєднати їх. Якщо змішати їх від початку, добре не розібравшись, то сумніваюся, що це спрацює. Це не мій досвід.

− Чи можна пов’язати вміння поєднувати різні ролі із теорією комплексності, якої Ви зараз навчаєте інших?
− Знаєте, чому я можу це пов’язати? Бо навчання, тренування, фасилітація і всі ці різноманітні ролі ви вивчаєте окремо, тому бачите світ окремими частинами. А насправді він не поділений. В один момент потрібно бути фасилітатором, в інший – коучем або тренером. Це і є комплексність життя. Але якщо розпочнете з цієї комплексності – розгубитеся. Отже, краще спочатку вибрати щось одне і добре вивчити, а пізніше створювати комплексність.

− Яким є визначення «комплексності» для Бавеша Патела?
− Для мене «комплексність» – це система або ситуація, на яку вплинуло безліч різноманітних факторів, значної частини яких навіть не можна побачити. Усі ці фактори впливають на ситуацію, бо весь час змінюються, і цієї зміни неможливо передбачити. Ця зміна змінює фактори, які, в свою чергу, впливають на ситуацію, що змінює фактори. Оскільки таке трапляється у всіх напрямках, не можна передбачити, що трапиться в майбутньому. Якщо Ви знаходитеся в ситуації, якої не можете передбачити, і не передбачили причин змін, що і коли зміниться, тоді Ви знаходитеся у комплексності.

− Як можна це зробити?
− Важливо передбачати, коли Ви знаходитеся у складній або впорядкованій системі. Немає «правильно» і «неправильно». Кожна ситуація потребує окремого підходу. Небезпека полягає в тому, що можна мати єдиний підхід і вважати, що він вирішить усі проблеми незалежно від ситуації. Ось у чому проблема.

− Ви проводили тренінг для тренерів. Напевно, їх складніше тренувати, аніж інші групи, чи не так?
− З одного боку, різниці немає. Усі ми на шляху навчання незалежно від того, що намагаємося освоїти. Цікавим у тренінгах для тренерів є те, що цим людям я можу показати більше, що саме роблю, оскільки їм цікаво дослідити і сам процес, а не лише отримати певні знання. На звичайні воркшопи люди приходять здебільшого лише за знанням. Я, звісно, можу використовувати різноманітні тренінгові чи фасилітаційні методи, але їм байдуже. Вони прийшли лише освоїти нові знання. Мені подобаються тренінги для тренерів, бо я люблю говорити про методи, які використовую. Це мене захоплює.

− Яку роль Ви виконуєте найчастіше?
− Мабуть, 50/50. Іноді я тренер, який ділиться знаннями, вміннями, ідеями, а решту часу фасилітую вміння людей гратися з ідеями, практикувати їх, намагатися заглянути всередину себе.

− Що важливо в навчальному процесі дорослих?
− Найважливіше, це поважати і визнавати людину навпроти Вас. Бо це, взагалі-то, дорослий. Він знає, як вчитися, має життєвий досвід, тож можете проводити тренінг таким чином, щоб підтримувати його особистий стиль навчання і власний досвід. Не поводитися з ними, як з дітьми, які прийшли навчатися чомусь зовсім новому, про що вони ніколи не замислювалися. Якщо Ви ставитеся до дорослої людини з визнанням та повагою, це має велике значення. Багато тренінгів усе ще залишаються в стилі «учень-вчитель». Мені таке не до вподоби.

− Які складові хорошого дизайну тренінгу?
− Маю для цього одне слово – «різноманітність». Різноманітність стилів викладання, різноманітність навколишнього середовища, різноманітність учасників, різноманітність методів, мови, того, як можна зробити тренінг достатньо різноманітним. До кінця тренінгу учасники повинні відчувати, що вони можуть бути собою, і навіть можуть відкрити нові частини себе, а наприкінці почуватися щасливими лише тому, що щасливі самі зі собою.

− Від чого більше залежить успішний результат тренінгу для тренера: талант чи досвід?
− Є багато експертів. Інколи вони потребують навичок тренера, але навіть експерти з цими навичками можуть проводити жахливі тренінги. Якщо Ви є тренером стосовно того, що потребує досвіду, то часом, мабуть, достатнім є метод, коли Ви як тренер маєте експерта. Поєднання досвіду і здібностей до тренінгу точно не обов’язкове. Якщо тренер стає в чомусь експертом, це легше, аніж якщо експерт стає тренером.

− На що варто звернути увагу, коли ми запрошуємо тренера?
− Якщо Ви починаєте працювати з тренером, з одного боку, важлива його компетентність, наявність здібностей, з іншого – важливі його знання: чи має він певний досвід у сфері, стосовно якої Ви плануєте найняти його на роботу, і, можливо, також його культурна відповідність. Отже, важливими є його цінності, якості, та чи допоможуть вони і його стиль збудувати стосунки з групою.

− Як багато часу Вам потрібно, щоб підготуватись до тренінгу?
− Залежить від того, який це тренінг: новий чи старий. Навіть якщо той, який я вже проводив, це може зайняти 1-2 дні, щоб підготуватись до одноденного тренінгу. Якщо це щось цілком нове, мені потрібно 1-2 тижні, щоб підготувати такий тренінг. Наприклад, це навчання для тренерів я проводив багато разів, але мені все одно потрібно 3-4 ні, щоб підготуватись до 3-денного тренінгу. Коли я розробляв 7-денний курс навчання, це зайняло місяць.

− На які ключові елементи варто звернути увагу до початку тренінгу?
− Є два найважливіших елементи: перший – мета, другий – люди. Під метою я маю на увазі головну причину навчання: чому воно дійсно потрібне, чи потрібне взагалі, які цілі та багато інших питань. Інша сторона – це люди: хто вони, який їхній досвід, яка їхня історія, чи вони добровільно прийшли, чи хтось їх скерував, зрештою, чи навчаться вони чомусь чи ні. Коли мета та прагнення людей зрозумілі, можна дивитися на дизайн.

З висоти Вашого досвіду, які потреби організаційного розвитку має сучасний світ?
− Є одна найбільша потреба: зміна ієрархічної організації на партисипативну структуру, більш інклюзивну. Ця організація повинна бути розповсюджена на різні регіони, країни. Навіть з інтернетом ніщо не може вести одна людина. Тому що відповідальна людина не може знати всі відповіді через комплексність. Тому організації повинні навчитися використовувати знання усіх людей, щоб зрозуміти, що таке управління. Тоді воно стане більш партисипативним процесом і менш індивідуалізованим, пов’язаним із певним «героєм», який бачить шлях уперед. Це велика зміна, включена в дуже багато процесів.

− У Вас значний досвід професійної та волонтерської роботи, але в інтернеті про Вас дуже мало інформації. Чому?
− Є два шляхи: перший – зробити це самотужки, як роблять багато людей: самобрендинг, веб-сайти, блоги, фейсбук; другий – найняти компанію, яка це зробить. Я не роблю це самотужки, бо надто зайнятий, і не бачу ніякої потреби в цьому. Якби моя мета була, щоб більше людей про мене знали, я б мав більше клієнтів або більше роботи, але, взагалі-то, мені достатньо. Я не хочу працювати надто важко. Я інколи відмовляюся від деяких пропозицій, бо не потребую більшої уваги.

− Якими є Ваші життєві пріоритети?
− Перший – працювати з людьми та допомагати їм змінитися. Мені цікаво, як я можу провести і підтримати людей у розвитку їхніх навичок, цінностей, впевненості, здатності повірити, що вони можуть змінити світ. Це мій найбільший пріоритет, частина якого починається також і з мене. Я багато вкладаю у cаморозвиток. Сподіваюся, що цього або наступного місяця стану учасником двох курсів, щоб вивчити два нові підходи роботи з групою. Це, мабуть, найбільший пріоритет. А другий – це піклування про власне здоров’я, як фізичне, так і емоційне та духовне, щоб робити речі, які люблю не лише тому, що це моя справа. Я люблю прогулянки, музику, куховарство. Вивільняю час для цього. Якщо Ви не любите людей навпроти, і Вам не подобається те, чим займаєтеся, тоді я не впевнений, наскільки ефективними Ви можете бути. Аби щось змінити, Ви маєте торкнутися не лише людського розуму, але й серця.

− Упродовж «Тренінгу для тренерів» Ви одягали зелений капелюх. Це був час запитань для учасників. Яке запитання поставив би собі Бавеш Пател?
− Це хороше питання. Я не ставив його собі раніше. Мені потрібен час, щоб подумати про це питання і зрозуміти, яким воно є для мене…

Розмовляла Людмила Левченюк