Змушений покинути рідний Чугуїв, він продовжив іти за своїм покликання вже у Львові, перетворивши особистий досвід переселення на рушійну силу для служіння іншим. Історія Івана Чубукіна, громадського діяча, ментора, тренера та фасилітатора — про глибоке переконання, що справжнє лідерство полягає у «відкритому коді», де кожен може знайти своє місце та використати виклики як можливість щось змінити. В інтерв’ю Іван Чубукін розповів про свій рецепт формування України мрії через роботу з молоддю, підтримку громадського сектору та розбудову релокованого Донецького національного технічного університету.
Як ваша життєва історія привела до громадського сектору, які були знакові моменти, віхи?
Моя громадська діяльність розпочалася в Чугуєві, на Харківщині, де я тоді жив і навчався. Я закінчував факультет муніципального управління при міській раді. Це була річна програма, за результатами якої потрібно було підготувати соціальний проєкт за власною ідеєю. Ми з другом вирішили створити в місті сквер: у центрі міста, де ми його планували, був стихійний ринок: постійно брудно, не було де відпочити біля автовокзалу. Тож ми вирішили розробити концепцію «Сквер молодіжний», її підтримало керівництво, а протягом наступних двох років цю ініціативу втілили в життя.
Також ми організовували волонтерські акції: садили дерева, прибирали майданчики, зустрічалися з підприємцями, щоб залучити кошти на тротуарну плитку. Мені така діяльність дуже сподобалося, тоді ж отримав пропозицію працювати в міській раді. Під час роботи там у 2014-2015 роках ми запускали багато міжнародних програм для навчання і стажування. З’явилася перша хвиля внутрішньо переміщених осіб — понад 5 тисяч ВПО на 30 тисяч містян. Я почав співпрацювати з Міжнародною організацією міграції, Програмою розвитку ООН, німецькою агенцією з розвитку GIZ та іншими міжнародними організаціями для залучення ресурсів у громаду, створив громадську організацію «Офіс розвитку громад», яка діє й досі.
Зараз я, як проєктний менеджер, зосереджуюсь на розробці проєктів, що відповідають викликам громади. Наприклад, ми реалізовуємо проєкт «Кусаноне» з посольством Японії, в його межах для реабілітаційного центру «Шанс» закупили автомобіль для перевезення людей у кріслах колісних. Мій шлях — це втілення у життя ідей, які допоможуть розв’язувати проблеми громади.
Розкажіть, будь ласка, про молодіжний проєкт «Україна Мрії», який ви захищали як дипломну роботу: у чому суть, важливість, як він зараз працює та з чого починався?
Ідея зародилася у 2022 році, коли мої колеги з Української академії лідерства (УАЛ) перейшли працювати до Українсько-Данського молодіжного дому, який після Києва вирішив підтримати й молодь Миколаївщини. Тоді я працював проєктним менеджером у департаменті проєктів УАЛ. Ми з колегами розробили концепцію «МикоМрії». Оскільки УАЛ мав осередок у Миколаєві, ми добре знали місцевих партнерів та всі нюанси регіону. Тож не просто допомагали Українсько-Данському молодіжному дому зайти на Миколаївщину, а й ефективно достукатися до місцевої молоді.
Концепція «МикоМрії» мала на меті підтримати молодь у їхньому громадському активізмі та розв’язанні локальних проблем, адже війна створює безліч викликів, яким органи влади не завжди можуть дати раду самотужки. Програма «МикоМрії» охоплює три основні блоки, за якими продовжує масштабуватися:
- Лекції зі світоглядними спікерами: ми запрошували, наприклад, Валерія Пекаря, Михайла Винницького. Це люди, які формують сенси та майбутнє країни, і ми прагнули донести їхні ідеї до молоді.
- Інтенсив з проєктного менеджменту: допомагали молоді оформлювати ідеї, проблеми та виклики у чіткі проєктні концепції. Після цього учасники пітчили свої проєкти представникам органів влади.
- Експедиція до Данії: налагодження взаємодії з данською молоддю та дослідження їхнього регіону. Наша мета була показати, що попри війну існує великий світ, який можна досліджувати, переймати кращі демократичні практики та молодіжні ініціативи й впроваджувати їх в Україні.
В процесі реалізації «МикоМрії» деокупували Херсонщину, і ми одразу створили «ХерсонМрії», а наші випускники «МикоМрії» створили свою громадську організацію в Миколаєві та почали самі реалізовувати ініціативи: кінопокази на набережній, виставки та вечори. Дівчата з Херсона створили свої подкасти.
У 2023 запустили «ХарківМрії» та «ОдесаМрії». Ми беремо прифронтові території, де молодь має невизначеність у майбутньому, стикається з викликами та хоче долучатися до їх розв’язання. Наступними у 2024 році були «ЗапоріжжяМрії» і «ДніпроМрії». Їх вже Українсько-Данський молодіжний дім реалізовував самостійно, а мене наймали як проєктного координатора.
У цьому році ми завершили перший цикл програми для «СумиМрії», «ПолтаваМрії» і «ЧернігівМрії». А в кінці червня мали захід у Києві, де наші випускники презентували свої концепції проєктів, які втілюватимуть протягом літа. В «УкраїнаМрії» ми побудували спільноту випускників попередніх циклів, адже проєкт вже об’єднує 9 областей.
На кожному етапі циклу проєкту є відбір: на першу онлайн-частину реєструється від 200 людей, цього року було близько 400 на всі регіони. З цих людей ми обираємо від 30 до 36 учасників на проєктний інтенсив. Після нього є відбір в Данію – обґрунтування мотивації, адже ми позиціюємо це як відрядження, адвокацію України і дослідження досвіду Данії.
Цього року програма охоплювала світоглядні лекції з акцентом на регіональний контекст, а також інтенсив з творення ідей та проєктного менеджменту. Програма в Данії максимально орієнтована на розкриття данського досвіду за темами проєктів учасників. Цього року ми мали шість основних напрямків, над якими працювали шість робочих груп: освітній компонент, інклюзія, культурний компонент (культура, збереження традицій та культурної спадщини), екологічний напрямок, інформаційні можливості для молоді в громадському секторі.
Робочі групи розробляли проєктні ініціативи, перед поїздкою проводили MVP-події (Minimum Viable Product) у своїх регіонах, щоб протестувати свої ідеї та зрозуміти, чи цікаві вони молоді. Після повернення до України учасники доопрацьовували свої концепції, презентували їх експертам та фіналізували проєкт. Далі вони самостійно реалізують свої ініціативи. Ми віримо: якщо молодь здатна реалізувати щось без гранту, то згодом вона легко залучить кошти. У серпні ми проведемо фандрейзинговий інтенсив, де запустимо підтримку спільноти випускників. Минулого року ми заснували внутрішні мінігранти, на які випускники можуть подаватися зі своїми проєктними концепціями або новими ідеями.
Наприкінці року відбудеться велика подія спільноти — «СамітМрій». Там випускники збираються, діляться досвідом, обмінюються ідеями та обговорюють майбутнє спільноти. Цього року ми вдосконалили спільнотні компоненти: найняли координатора з випускників, допомогли освоїти правила стратегування та розробили три ключові напрямки: спільнототворення, мережування та розвиток спільноти як освітнього компонента. Випускники самі координують цю діяльність: одні готували першу подію «від випускників для випускників», інші — експедицію в Миколаїв.
Ми помітили цікаву закономірність: досвідчені громадські діячі, які вже мають чимало проєктів, рідше залишаються в програмі. Натомість тих, хто лише починає свій шлях у громадському секторі, наша програма максимально посилює. Вона дає необхідну підтримку та відчуття спільноти.
Дипломна робота в ІЛУ мені дуже допомогла систематизувати розуміння програми: в процесі написання та навчання я працював над нею та розглядав що і як можна покращити. Зараз ми розглядаємо два або три нові регіони в наступному році.
Розкажіть, будь ласка, як ваш особистий досвід переселення з Чугуєва до Львова вплинув на це рішення взятися за рекрутинговий напрям релокованого до Дрогобича Донецького національного технічного університету?
Після повномасштабного вторгнення УАЛ перевезла нас до Брюховичів, що під Львовом, де я працював над інтеграційними проєктами з Львівською обладміністрацією. Паралельно я проводив тренінги для ВПО від БФ «Рокада», використовуючи свій досвід такої роботи в Чугуєві з 2015 року, і протягом 2022-2024 років я проводив тренінги, лекції та зустрічі в молодіжних центрах та громадах Львівщини.
В університет я потрапив через збіг: чоловік моєї одногрупниці адвокатував напрямок релокації університету. Коли в кінці 2024-го року погодили релокацію в Дрогобич, мене запросили в команду, адже їм були потрібні активні люди, які розуміються на інтеграції. У той момент я шукав для себе куди рухатися на майбутнє, якогось стабільного місця, куди можна приїхати й спокійно працювати над розвитком.
Маючи проєктний досвід, ресурси, соціальний капітал та бачення інтеграції університету, я взяв на себе залучення студентів, адже це основа будь-якого вишу. Тепер очолюю Центр кар’єри та маркетингу та відповідаю за рекрутинг і медіапросування. Також ми розвиваємо бренд університету на Львівщині через партнерства, зокрема з БФ «МХП-Громаді»: провели воркшопи в 10 школах та Ukrainian Children’s Action Project: започаткували безкоштовні НМТ-курси і профконсультації.
Університет для мене є служінням, якщо послуговуватися формулою УКУ «3С»: свідчити, служити, спілкуватися. Ця робота — великий виклик: тричі релокований університет, перевезення команд, інтеграція в громаду, формування впізнаваності. Нас підтримує УКУ, зокрема Центр інновацій та Олексій Молочановський, який провів для нас воркшоп з управління складними системами — адже саме таким є університет: ми не маємо визначеного шляху, все мусимо творити самі.
Зараз ми вже запустили процеси, втілили низку проєктів, несеться вступна кампанія, налагоджуємо партнерство з регіонами. Також проводили 104-ту річницю університету в Дрогобичі. А на майбутнє маємо цікаві концепції, на які зараз шукаємо ресурси.
Наш університет має гасло, яке мені дуже відгукається: «будувати університет з відкритим кодом», тобто коли кожен може знайти для себе місце і добудувати цей код. Ми максимально відкриті гнучкі й підтримуємо ініціативи всіх співробітників, викладачів, студентів, партнерів.
Розкажіть про інші активні та знакові для вас проєкти?
У мене є п’ять великих напрямків – це університет, підліткова академія «Teens Academy», «УкраїнаМрії», менторство оргрозвитку організацій та молодіжних центрів.
Я викладаю у підлітковій академії «Teens Academy» — харківському проєкті, з яким співпрацюю ще з часів УАЛу. Моє покликання — викладання і передача досвіду, тому завжди обираю сфери з навчальним компонентом. Хоча маю інженерно-будівельну освіту, зрозумів, що мені ближча робота з людьми. У «Teens Academy» розвиваємо фінансову грамотність для молоді, щопонеділка веду курс «Підліток з Волл-стріт», а з наступного року плануємо запуск нових програм.
Інший важливий напрямок — посилення організаційного розвитку громадських організацій. Зараз я працюю ментором у двох проєктах Лабораторії стійкості Міжнародного фонду «Відродження». Я менторю громадську організацію «Сила майбутнього» з Дніпра та благодійний фонд «Veritas Space» з Харкова. У травні запустився проєкт «Разом сильніші» від Razom for Ukraine, де я також менторю громадську організацію з Дрогобича, з якою ми раніше запартнерилися як університет.
До університету я допомагав БФ «Рокада» як тренер в проєктах та грантрайтингу, а також проєктному менеджменті. Допомагав Радам ВПО розвиватися, втілювати свої проєкти, а після цього «Рокада» долучила мене до запуску проєкту з посилення організаційного розвитку за підтримки GIZ. Зараз також долучився до проєкту щодо посилення організацій, які працюють з ветеранами.
У мене зокрема є й напрямок підтримки молодіжних центрів, працюю ментором для двох молодіжних центрів Харківської області: Зміївського та Лозівського. Долучаюся до підтримки центрів і на Львівщині: нещодавно завершив проєкт з релокованою зі Славянська організацією «Теплиця». Вони з ЮНІСЕФ робили проєкти підтримки молодіжних центрів, а я розробляв інвестиційні портфоліо для п’яти молодіжних центрів.
Працюю і тренером. З міжнародним благодійним фондом «Регіон Карпат – NEEKA», ми їздимо в різні громади, де є місця проживання тимчасово переміщених осіб, я проводжу тренінг з інтеграції. На меті маємо краще прояснити, що таке інтеграція, які цикли, етапи має проходити громада, допомагаємо напрацювати інтеграційні дорожні карти для громад.
Як ви вирішили піти на навчання в ІЛУ? Як ця освіта підсилила ваші управлінські компетенції й допомогла вам в цих всіх напрямках?
Програма з управління неприбутковими організаціями дала мені особистісне зростання, допомогла в пропрацюванні конкретних практичних кейсів, от як, наприклад, програму «УкраїнаМрії». Під час навчання я розбудував напрямок фінансової грамотності, запустив курси з «Teens Academy», напрацював й інші продукти.
Моє знайомство з УКУ почалося ще у 2017–2018 роках, коли я координував молодіжний хаб у Чугуєві. Інститут лідерства та управління УКУ проводив у нас тренінги, розповідав про програму «Управління неприбутковими організаціями». Я завершував другу освіту з державного управління в Академії при президенті України й тоді пожартував, що якщо буде третя – то в УКУ.
Після молодіжного центру мене запросили до харківського УАЛ, де багато спікерів — викладачі УКУ, а випускники часто вступають саме туди, тому що це класний ціннісний майданчик. Після вторгнення я переїхав до Львова і згадав про той жарт: побачив набір на програму УКУ зі стипендією. Я отримав 75% компенсації навчання, і це мене дуже підтримало.
Я хотів «пробити скляну стелю» свого професійного розвитку: мені чогось не вистачало. Бачив, що є великий потенціал і запит на професійний громадський сектор. І єдина в Україні програма яка могла б допомогти — це «Управління неприбутковими організаціями». Також я шукав фундамент, який дав би мені опору та визначеність для інтеграції у новому місті. Протягом навчання я долучався до проєктів, проводив тренінги й збільшував свій вплив.
Для мене вступ став як стратегією інтеграції у Львові, так і елементом особистісного зростання. УКУ та ІЛУ — це гавань, куди можна припливти, набратися сил, перезавантажитися, надихнутися, поспілкуватися зі своїми людьми, і йти далі у світ, який потребує великих рішень. Важлива тут і спільнота — мої одногрупники. Це професіонали з різним досвідом та бакграундом, зараз ми один одного дуже підтримуємо. У Львові в мене тепер є своє місце — це УКУ та ІЛУ. Це мій виграшний лотерейний квиточок для того, щоб почати будувати своє життя на Львівщині.
Чи ви тримаєте зв’язок з одногрупниками, можливо, вдалося напрацювати спільні проєкти?
Під час навчання ми активно підтримували одне одного. Наприклад, моя одногрупниця Ганна Ілащук, яка очолює Асоціацію громадських радників, працювала зі мною над залученням ресурсів для своєї організації. Інший одногрупник, Влад Газда, розвиває в цій організації напрямок спільнототворення. Ми з Владом працювали разом ще в УАЛі, потім навчались в одній групі, працювали над запуском спільноти «УкраїнаМрії» й досі підтримуємо зв’язок.
Я часто рекомендую людей зі своєї спільноти для проєктів: якщо сам не можу допомогти, то обов’язково пропоную когось іншого. Наприклад, наша випускниця Олена Пшенична, експертка з комунікацій, тепер допомагає моїй менті-організації в Дрогобичі розбудовувати комунікаційну стратегію. Це наша платформа підтримки: замість Facebook, тепер звертаєшся до своєї спільноти.
Чи вдалося вам завдяки навчанню побудувати ширші кроссекторальні зв’язки з бізнесом та владою?
Навчання в УКУ значно зміцнило ці зв’язки та знання, закладені ще в УАЛі. Бренд УКУ асоціюється з ціннісним та професійним підходом, що допомагає ефективно працювати з громадами та бізнесом на Львівщині. УКУ організовує нетворкінгові форуми, де ми, випускники, можемо знайомитися та встановлювати нові партнерства, як це було на 15-й річниці Інституту лідерства та управління, що стало чудовим майданчиком для розширення зв’язків.
Яких управлінців потребує Україна зараз і на майбутнє?
Тут немає конкретної відповіді, а лише пазл, який треба складати. Кожна сфера потребує своєї специфіки управлінців, але є навички та якості, яких зараз потребують всі.
- Проактивність. Варто не бояться пробувати, ми живемо в часи, в які ніхто не жив: треба мати навички з управління складними системами: брати, пробувати, тестити.
- Вміння творити команди. Вертикаль командного адміністративного устрою вже відмирає. Ми про горизонталь, підсилення унікальних ідей та людей. Я у всіх своїх командах намагаюся будувати таке підсилення, щоб люди розкривали свій потенціал.
- Вміння будувати партнерство win-win і мережування. На жаль, є традиція використання партнерів: ми йдемо, тому що нам потрібно, а не тому, що партнер зацікавлений. Це треба змінювати.
- Візіонерство. Управлінці-візіонери можуть побачити та пояснити картинку майбутнього – візію, в яку можуть повірити інші, а на її основі створити команду, яка буде працювати, буде проактивною та реалізовуватиме свої ініціативи.
- Будувати спільноти. Я вірю в силу горизонталей та мережування, і це доводить досвід 2022, коли сила суспільства показала себе.
- Якісна освіта. Нам в управлінні потрібні професіонали, які мають експертизу, досвід і якісну освіту.
Який ваш топ-3 книг, які ви можете порадити для побудови цієї проактивності в житті?
- Бодо Шефер «Шлях до фінансової свободи». Класна книга, яку треба читати не одразу, а коли вже маєш певний досвід — вона допомагає структурувати всі знання і намітити вектор руху.
- Арнольд Шварценеггер «Згадати все». Арнольд Шварценеггер описує своє життя: як людина з німецького містечка мала мрію і стала губернатором Каліфорнії. Можна по-різному ставитися до самої історії, але в плані особистісного зростання це на мене дуже вплинуло.
Вішен Лак’яні «Код винятковості. Живи за власними правилами». Це книга зі списку нашого з дружиною «спільночитання», коли ми беремо одну книгу і разом її читаємо. Я навіть закупив її в одному зі своїх проєктів, і ми дарували випускникам наших програм. Це книга про світ і світогляд, про те, як можна розвивати свою особистість.
