Цього літа Інститут лідерства та управління УКУ відзначив своє 16-річчя. З цієї нагоди відбулася традиційна Зустріч спільноти ІЛУ – простір, який щороку збирає студентів, випускників, викладачів, учасників програм, партнерів та друзів Інституту. Окрім іншого, цьогорічна зустріч стала особливою нагодою продовжити розмову, розпочату на Круглому Столі з його ідейним натхненником Мирославом Мариновичем. Учасники об’єдналися навколо теми суб’єктності – поняття, яке сьогодні дедалі частіше звучить у контексті війни, майбутнього України та відповідальності за нього.
У межах трьох тематичних треків учасники мали нагоду поглянути на суб’єктність із різних перспектив: інтелектуальної, суспільної та особистісної. Про деколонізацію знання, здатність проєктувати майбутнє та роль психічного здоров’я у формуванні субʼєктності говорили Дмитро Шеренговський, Орися Біла та Орест Сувало, відкривши слухачам широке поле для дискусії.
Проректор із зовнішніх зв’язків та суспільного служіння УКУ Дмитро Шеренговський поділився рефлексіями на тему «Інтелектуальна субʼєктність і деколонізація знання». Відштовхуючись від власного досвіду міжнародної комунікації після початку повномасштабного вторгнення, він говорив про те, наскільки глибоко Україна залишається невидимою у багатьох західних наративах.
Особливо промовистою стала історія німецької журналістки-документалістки, яка, працюючи над матеріалами про сучасну війну в Україні, раптом виявила у сімейному архіві фотографії свого прадіда – німецького солдата часів Другої світової війни, зроблені на тих самих українських територіях.
«На всіх фотографіях було написано одне слово – “Росія”. Харків – Росія. Чернівці – Росія. Тернопіль – Росія. Збараж – Росія. І тоді виникає питання: що саме ми знаємо про цю частину Європи? І хто формує це знання?», – переповів Дмитро Шеренговський її слова. Сьогодні вона фіксує війну в Україні, зокрема на Харківщині.
За словами Дмитра Шеренговського, проблема полягає не лише в недостатній поінформованості світу про Україну. Йдеться про значно глибший рівень – про те, хто має право описувати реальність і чи здатні ми самі формувати мову, якою світ говоритиме про нас.
Тож можемо зробити висновок, що деколонізація знання – це не тільки про виправлення помилок у підручниках чи енциклопедіях. Це про право бути джерелом знання про себе. Про здатність самим пояснювати світові, хто ми є, де ми є і що насправді відбувається.
Тим часом завідувачка кафедри філософії Філософсько-богословського факультету УКУ Орися Біла спробувала розкрити тему, що звучала так: «Субʼєктність України як практика свободи і відповідальності».
Доповідачка емоційно й натхненно розпочала свій виступ: «Ми говоримо сьогодні про російсько-українську війну як про війну за суб’єктність. Не лише війну за території, не лише війну за нашу свободу, але й за право бути собою. Це означає, що Україна має свій власний голос. Україна не повинна бути нічиїм рупором, ні територією “між”, ні під зовнішнім впливом. Ми маємо право, здатність і можливість говорити від власного імені. Але що означає ця суб’єктність для нас не лише з погляду держави, а й з погляду суспільства? Моя теза буде звучати так: суб’єктність – не лише здатність чинити спротив, це здатність проєктувати майбутнє».
На думку Орисі Білої, українське суспільство продемонструвало унікальну мобілізаційну стійкість. Водночас вона підкреслює: мобілізація та проєктність – не тотожні поняття.
«Ми показали, що можемо дуже швидко реагувати, вміємо організовуватися, збирати кошти, підтримувати людей і армію. Але мобілізація відповідає на питання: що нам треба робити прямо зараз? Проєктність відповідає на інше питання: яку країну ми хочемо побудувати через усі ці дії? Яке майбутнє ми собі уявляємо? Мобілізація дуже добре працює в стані загрози, але проєктність спрямована на горизонти майбутнього. Чи маємо ми достатньо уявлення про проєкт майбутнього? Чи знаємо ми, яку країну хочемо будувати після війни? Чи ми тільки здатні реагувати на небезпеку?», – звернулася із цими надважливими запитаннями доповідачка до своїх слухачів.
Орися Біла окреслила низку викликів, з якими сьогодні стикається громадський сектор: виснаження, залежність від донорської підтримки, конкуренцію за ресурси, розрив між короткостроковими проєктами та довготривалими змінами, а також небезпеку морального заміщення держави громадянським суспільством.
«Громадянське суспільство в Україні дуже часто підміняє державу там, де держава не справляється. У часи війни це навіть необхідно. Але якщо це стане нормою у довшій перспективі, ми закриємо горизонт для появи відповідальних інституцій. Добра держава – це не та країна, де всі постійно компенсують провали системи. Добра країна – це та, де інституції працюють так, щоб людська гідність не залежала від подвигу окремих людей», – запевнила пані Орися.
Особливу увагу спікерка приділила поняттю «проєктивної метафізики» – здатності суспільства уявляти бажане майбутнє та втілювати його в життя.
«Ми часто мислимо себе через травму, загрозу, боротьбу, втрату, історичну кривду і оборону. Але якщо суб’єктність будується тільки на травмі, вона залишається реактивною. Реактивна суб’єктність скаже: “Україна – не Росія”. І так, ми не такі. Ми не імперія. Ми не дамо себе знищити. Але колективна суб’єктність змушує сказати дещо більше: ми хочемо створити таку форму спільного життя, яка буде кращою за те, що ми успадкували. Ми хочемо не тільки звільнитися від імперії, а й звільнитися від тих способів мислення, взаємодії та влади, які вона залишила по собі. Не просто відкинути чуже, а виробити власне. Потрібно дати собі відповідь на питання: ким ми хочемо бути. Але треба розуміти, що ця відповідь не може бути дана раз і назавжди. Вона оновлюватиметься кожен раз через наші рішення і здатність брати відповідальність за світ, який ми залишимо після себе», – продовжила натхненно звертатися до авдиторії Орися Біла.
Завершуючи виступ, доповідачка наголосила, що справжня свобода не обмежується запереченням зла, а вимагає готовності брати відповідальність за творення добра.
Розкрити тему під назвою «Субʼєктність людини в умовах загроз» випала нагода виконавчому директору Інституту психічного здоровʼя УКУ Оресту Сувалу. Він запропонував поглянути на тему суб’єктності крізь призму психічного здоров’я. Його виступ був присвячений тому, як людська стійкість, відповідальність і здатність діяти пов’язані з умовами, у яких ми живемо, працюємо та будуємо спільноти.
Спікер наголосив, що розуміння психічного здоров’я давно вийшло за межі суто медичного підходу. Йдеться не лише про відсутність проблем чи хвороби, а, першочергово, про здатність людини жити повноцінним життям і реалізовувати власний потенціал.
«Психічне здоров’я – це стан добробуту, при якому людина може реалізовувати свій потенціал, справлятися зі стресами, плідно працювати і робити внесок у життя своєї спільноти. Тут немає жодного слова про медицину чи про те, що тільки психологи, психотерапевти або психіатри мають цим питанням опікуватися. Здатність справлятися зі стресами, плідно працювати, робити внесок у свою спільноту – це те, що сьогодні роблять військові, лікарі, волонтери, освітяни. Але це також про можливість реалізовувати свій потенціал і будувати життя попри обставини», – пояснив Сувало.
Окрему увагу експерт приділив біопсихосоціальній моделі психічного здоров’я, яка пояснює, що на наше благополуччя впливають не лише індивідуальні особливості, а й середовище, у якому ми перебуваємо.
«Наше здоров’я, в тому числі психічне, залежить від біологічних, психологічних і соціальних факторів. Біологічні – це генетика, фізичні травми, особливості організму. Психологічні – наш характер, темперамент, когнітивні навички, здатність навчатися і взаємодіяти зі світом. Соціальні – це середовище, в якому ми ростемо, працюємо і живемо. Ми добре розуміємо, наскільки на людину впливає родина, школа, громада, робоче місце. Наприклад, токсичний керівник, постійний стрес, нестабільність, низькі зарплати – багато хто з нам щодня зіштовхується з цими факторами, і ми розуміємо, який це має вплив… Якщо ми говоримо про психічне здоров’я і суб’єктність, то розуміння біологічних, психологічних і соціальних факторів — це те підґрунтя, з якого ця суб’єктність може виростати. Від цього залежить наша освіта, здатність ділитися думками, будувати стосунки, створювати середовища й спільноти», – прокоментував спікер.
Важливою темою виступу став правозахисний підхід у сфері психічного здоров’я. Орест Сувало наголосив, що люди з досвідом психічних розладів мають бути не лише отримувачами допомоги, а повноправними учасниками процесів ухвалення рішень.
Він підкреслив: «Питання психічного здоров’я – це також питання прав людини. Дуже довго люди з досвідом психічних розладів були радше об’єктами уваги та втручання, ніж суб’єктами. Сьогодні ми поступово рухаємося до того, щоб їхній голос був почутий. Залучення людей з досвідом до формування політик – це теж про суб’єктність. Це про право впливати на процеси, визначати, якими мають бути послуги, підтримка і рішення, які стосуються їхнього життя».
Завершуючи виступ, Орест Сувало підкреслив, що в Україні зміни в цій сфері вже відбуваються, хоча й не так швидко, як хотілося б. Водночас вони потребують людей, готових брати на себе відповідальність і не боятися складних розмов.
«Ми вже бачимо ці процеси в Україні. Нам потрібно більше лідерів, які готові привертати увагу до цих питань, не бояться брати на себе відповідальність, не бояться критики та незручних тем. Викликів буде багато. Але саме так формується суспільство, в якому кожна людина має право бути не об’єктом опіки, а повноцінним суб’єктом власного життя», – завершив Орест Сувало.
Зустріч спільноти Інституту лідерства та управління УКУ відбулась в межах проєкту “На хмарі” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
